-
>
ШІСТЬ РОКІВ –
ІТИ ДО ШКОЛИ ЧИ НІ?
«Коли краще віддавати дитину дo школи — у шість чи сім років?» Це питання постає перед кожною родuнoю, у якій підростає першокласник. В останні роки стало майже нормою одягати шкільну форму в шість років. Але чи правильно це? Чи готова така дитина дo початку нового, нелегкого для неї життя?
Що стосується суті проблеми, то вона дискутується в нас із 90-х років минулого століття, коли в Україні з'явилася ідея навчання із шести років. Дитячі психологи були проти. Але до їхніх аргументів не прислухалися. Брали приклад із Заходу, найменше опікуючись потребами шестирічної дитини й проблемами, які в неї виникнуть у школі. У тій самій Англії, Чехії навчатися починають навіть із п'яти років. Але там не дитячий садок, а материнська школа з особливими умовами. Наших же керівників цікавив не стільки зміст початкового навчання, скільки формальність: раніше й усе! А чи може шестирічка навчатися? Так, може. Питання лише в тому, чого, як і де?
Про готовність до навчання роблять висновок із вміння дошкільника читати, писати й лічити. Хоча корифеї дитячої психології — Лев Виготський, Данило Ельконін, Григорій Костюк і Олександр Запорожець — повторювали, що не це є найголовнішим, і зауважували: «Дайте дитинству дозріти в дітях».
Що це означає? Розглянемо кризу семирічок. Вона не стане кризою шостого року життя, навіть якщо дитина сяде за парту. Починаючи навчання із шестирічного віку, ми передчасно «тягнемо» малюка на наступний етап розвитку.
У дошкільному дитинстві провідною діяльністю є творча сюжетно-рольова гра. У ній найбільш сприятливо формується емоційно-вольова сфера, складаються умови для розвитку довільної регуляції поведінки, образного мислення (не логічного, тут лише елементи логічного) і здатність до узагальнення. Малюк вчиться жити серед дорослих і однолітків через гру, а не через диктат.
Диктат — це школа. У ній управляє дорослий. Проживаючи правильно від трьох до шести років, дитина отримує навички, що від неї вимагає школа.
Які саме? Уміння працювати за правилом, за зразком і здатність до узагальнення. Ці три блоки складають основу готовності до навчання в школі. Але до шести років у дитини ці можливості тільки з'являються, але вони поки не закріплені. А малюка одразу посадили за парту!
Із групи шестирічок, які йдуть до школи, тільки ЗО % навчилися чути, запам'ятовувати, виконувати й аналізувати свої дії. 70 % цього не вміють, 25 % вимагають, щоб їм повторили правило двічі й тричі. ЗО % дітей чують, розуміють, запам'ятовують, але не вміють діяти самостійно. Навіть не беруться, поки дорослий не запитає: «Сергійко, ти чому сидиш? Усе запам'ятав? Тоді починай!» Він робить крок і знову чекає, щоб йому сказали: «Молодець, давай далі!» Такому потрібна регламентація за елементами. Йому б ще рік перебувати під опікою вихователя. Але дали ранець. У педагога немає можливості опікувати кожного. Він може працювати з 25 учнями, які всі відразу починають брати участь у роботі.
Однак, якщо дитина правильно прожила п'ять років, то всі три блоки в неї сформовані. Її можна вести до школи.
50 років тому однією із причин неготовності семирічної дитини до школи вважали відсутність нормального мовленнєвого розвитку. Сучасна дитина знає назви предметів, правильно їх розрізняє, але не вміє аналізувати й розмірковувати. Причин для цього є багато. Наприклад, недостатньо насичене мовленнєве спілкування з дитиною в родині, кількість і якість любові й тепла, яке вона отримує. Адже мовлення вона засвоює шляхом наслідування, а не через дресирування, коли її починають готувати до першого класу.
Розвиток мовлення відбувається не за партою, а за допомогою активної участі в специфічній дитячій діяльності. Навчання не є таким у дошкільному віці. Усі це знають, але, на жаль, сьогодні в житті дошкільника замість творчої гри переважають дидактична, навчальна, мета яких — засвоєння знань, умінь і навичок. Це негативний симптом. Тому діти до школи приходять, уміючи читати, писати й лічити, а вчитися їм складно.
Існують три закони: прагну, можу й буду. «Прагну» у шестирічного сформоване, а «можу» і «буду» відстають.
-
Індивідуальний розвиток має значення?
-
Звісно. Як говорив професор психології Григорій Костюк, відстань від дитячого до шкільного віку один пробігає, другий проходить швидким кроком, третій іде повільно, як пенсіонер, четвертого ведуть за руку, п'ятого тягнуть двоє — тато з мамою, шостого ще й бабуся підпихає позаду, а сьомий повзе рачки. І це норма. Це індивідуальний темп розвитку. Він залежить від уроджених задатків, фізичного здоров'я, інших факторів. Наприклад, дитина народилася хворобливою. Сили витрачалися не на розвиток, а на виживання. Є діти, які після трьох днів, коли у них була висока температура тіла, перестають ходити, хоча до цього ходили. Або не вимовляють слова, а вже белькотали. На це також потрібно зважати. І з пелюшок плекати індивідуальну неповторність кожного, щоб якомога раніше розгледіти в дитини її здібності, не проґавити талант. Гасло «Дайте дитинству дозріти в дітях!» — не порожні слова. Саме в дошкільному віці закладається фундамент здібностей і, якщо хочете, доля.
Тому мами й тати повинні серйозно зважити, чи по-справжньому готова їхня дитина до школи? Чи не часто хворітиме вона від великого навантаження? Чи не втратить із перших місяців інтерес до навчання? Адже відповідальними за благополучне майбутнє дитини є саме батьки.