ЯК СФОРМУВАТИ В ДИТИНИ АДЕКВАТНУ САМООЦІНКУ?

У дошкільників рівень самооцінки (ставлення до самого себе) дуже мінливий. Кожне слово дорослого, звернене до малюка, похвала і критика, реакція на досягнення і й невдачі (і за змістом, і за супровідною мімікою або жестами дорослого) значимі для формування ставлення дитини до себе. Так що перш ніж бити тривогу, уважно поспостерігайте за дитиною і за собою.

Як же допомогти дитині навчитися адекватного самосприйняття?

Поради можуть здатися простими, проте їх варто назвати, тому що знати — це одне, а відповідно діяти — інше.

Ознайомившись із цими нехитрими рекомендаціями, запитайте себе: як часто ви дієте відповідно до них?

1. Нехай дитина бере участь у справах, виконуючи посильні дору­чення. Це допоможе їй відчути свою необ­хідність, важливість і значимість, забезпечить внутрішнє налаштування на сприйняття її цілісності.

2. Заохочуючи, не переборщуйте. Недохвалите — малюку буде сутужні­ше розрізняти гарне й погане. Пере­хвалите — потрапить у залежність від «солодких слів». Заохочувати краще конкретне досягнення або зусилля, а не «особистість», уникаючи найвищого сту­пеня «най» (кращий, розумніший, кра­сивіший).

3. Відмовтеся, а краще — забудьте про порів­няння з іншими дітьми: кожна дитина (і не тіль­ки дитина!) — унікальна. Краще порівнюйте малюка... із самим собою (адже він міняється щодня), наприклад, покажіть старі малюнки або фотографії (відео- та аудіозаписи), щоб він очевидно бачив свої успіхи.

4. До речі, і себе теж ні з ким не порівнюй­те, у всякому разі, свідомо. Краще говоріть із малюком про те, що кожна людина — непов­торна. Це допоможе зрозуміти, що ніхто ін­ший на нього не схожий, що його люблять не за щось конкретне, а за те, що він є.

5. Подавайте приклад адекватному ставлен­ню до результатів вашої власної праці (адже буває, що якщо не пиріг підгорів, то каша пе­ресолена): не влаштовуйте трагедії, краще ви­беріть конструктивну репліку: «Наступного разу треба буде...».

Розповідайте й показуйте свої успіхи, щоб малюк переконувався в тому, що вони й у вас є, а не тільки в нього, що, будучи цінною час­тиною вашого життя, він не є її єдиним сен­сом.

6. Пояснюйте, що в усіх іноді трапляються невдачі. Дуже важливо зрозуміти, що помилки дають людині можливість учитися. Покажіть дитині, що ви розумієте її почуття, але, визна­ючи їх (включаючи навіть негативні), можете не розділяти й не погоджуєтеся з неприйнят­ною поведінкою.

7. Але найголовніше — давайте своїй ди­тині відчувати й усвідомлювати, що щиро любите її такою, якою вона є. Діліться з нею своїми інтересами, емоціями, враженнями, знаннями.

Помітивши, що самооцінка дитини має тенденцію до зниження, частіше влаш­товуйте ігри, в яких дитина буде лідером. Якщо ж самосприйняття «піднімається» вгору, мо­жуть допомогти конкурси, в яких призи вруча­ються «за номінаціями», тобто не тільки за аб­солютну перемогу. Для навчання правильної самооцінки дуже корисні рольові, ситуаційні ігри.

Гра «Як утішити?»

Дорослий пропонує дитині уявити, що в казкових змаганнях (із шахів, бігу в мішках, фігурного катання, видування мильних бульок і т. д.) брали участь іграшки: ведмедик і білченя (це можна й розіграти). Білченя перемогло, а ведмедик програв. Але вони ж друзі!

Запитання для обговорення:

— Як утішить білченя друга?

— А ти як утішив би друга, який програв?

— А якби сам програв, як утішив би себе?

Гра «Що вибрати?»

У ході гри називаються імена іграшок, а потім запитують малюка:

— Якби тобі запропонували взяти будь-яке ім'я, ти залишив би своє чи придумав собі нове?

— А може людина, не змінюючи імені, змі­нитися сама?

Гра «Дзеркало»

Дитина дивиться у «дзеркало» (роль якого виконує дорослий або інша дитина), що повто­рює всі його рухи, жести, міміку. У другому турі дитина може зображувати не себе, а когось іншого. Тоді «дзеркало» вгадує образ, якщо це вдається, відбувається зміна ролей.