ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ШКОЛИ

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, властиві школяру.

А в дошкільному віці виникають поки тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю, достатній рівень розумового розвитку і розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

       Що можна і чого не слід робити до школи ?

        Зовсім не слід:

  1. змінювати режим дня дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор;

  2. оцінювати все, що робить дитина, так як оцінюється діяльність учня;

  3. «проходити» з дитиною програму першого класу, примусово замінюючи гру навчанням.

Необхідно:

  1. прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;

  2. навчити її долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час. Учити дитину слухати і чути оточуючих, поважати чужу думку, розуміти, що власні бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.

Світогляд дитини, знання, які вона має про довкілля, від найближчих його явищ, які вона безпосередньо засвоїла, і до подальших, які засвоїла, коли подо-рожувала з батьками, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів тощо:

  • що знає дитина про себе (прізвище, ім’я, адресу), про свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), про своє село, місто, вулицю;

  • що знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати всі по порядку), місяці кожної пори року, їх загальна кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про Сонце, дощ, сніг, урожай, що таке борошно, цукор, із чого роблять хліб тощо;

  • що знає дитина про світ;

  • улюблені книжки, музика, вірші, казки, оповідання, письменники, композитори ін.;

  • що знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома, на роботі і серед людей, на вулиці; за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні й непорядні люди;

  • що знає дитина про сучасну техніку, транспорт.

Як правило, готовність до школи за нормального розвитку дошкільника формується без будь-яких додаткових зусиль. Це відбувається, якщо дитина багато грається з однолітками, дорослити та сама як у сюжетно-рольві, так і в ігри за правилами. Крім того, малює, ліпить, складає кубики, працює з конструктором, намагається грати на іграшкових музичних інструментах та, звичайно, слухає казки, оповідання, повісті. Читання повинно стати невід’ємною частиною щоденного життя дитини. Займаючись з дитиною, ви спілкуєтесь з нею, що теж дуже важливо для нормального психічного розвитку. Зростаючи в атмосфері доброти, любові, ігор, читання, цікавості до оточуючих, дитина сама до 6-ти років намагається навчитися читати й рахувати, у чому їй можуть і повинні допомагати близькі. Усе це відбувається природньо, без надриву в грі. І в працях вітчизняних психологів доведено, що саме у грі розвивається психіка дитини.

Л. Виготський вважав, що діти у грі задовільняють потреби, які вони на даний момент не можуть задовільнити у реальному житті. Гра, як будь-який інший вид діяльності, потребує багато зусиль та енергії. Де їх візьме втомлена від занять дитина ? Ось і доводиться їй дивитися фільми, бо вони не потребують напруження власної фантазії – достатньо співпереживати героям або ідентифікувати себе з ними. Заміна гри телевізором часто відбувається у дітей, залишених наодинці з собою. Негативний вплив «телевізійної гри» полягає в тому, що вона не дає змоги складити власний план дій, не розвиває символічну функцію, тобто у ній відсутнє все те, що породжує жива гра, де дитина – активний учасник, а не пасивний глядач. Заміна живих ігор «телевізійними» призводить до зниження творчого потенціалу дітей, до згасання пізнавальної потреби. Далі це виражатиметься у негативному ставленні до інтелектуальної праці.

Слухання казок, оповідань, повістей набагато ближче за своїм розвивальним ефектом до гри, оскільки дитина повинна сама уявити дійових осіб та ситуації, а значить, залучити свою фантазію.