ЕМОЦІЙНИЙ ПОРТРЕТ НОВАЧКА

Негативні емоції

Зазвичай прояви бувають різні: від мінімальних до яскраво вираженої депресії. В останньому випадку малюк має пригнічений стан і байдужий до всього на світі. Він є і водночас його немає. Сидить, наче скам'янілий, весь занурений сам у себе, схожий на глухонімого або на прибульця з невідомої планети. Він не їсть, не п'є, не, відповідає на запитання. Про сон узагалі не варто говорити... І раптом... раптом зникає вся скам'янілість, і він шале­но бігає по групі, нагадуючи «білку в колесі». Як вихор виривається з рук нянь або вихователів і мчиться до виходу. Там завмирає, а потім, ридаючи, кличе маму, захлинаючись сльозами. Або раптом безсило замовкає. І так по декілька разів на день.

Досить часто діти виявляють свої негативні емоції через плач: від пхикання до постійного. Але найбільш інформативний нападоподібний плач, який свідчить про те, що на деякий час усі негативні емоції у малюка відступають на останній план у зв'язку з тим, що їх витісняють позитивні. Найчастіше так трапляється у ситуації орієнтовної реакції, коли малюк перебуває під впливом якоїсь новинки.

У палітру плачу входить також і «плач за компанію», яким уже май­же адаптована до саду дитина підтримує новачків, що прийшли в групу, і складає їм «дует».

Зазвичай довше за всіх із негативних емоцій у дитини тримається так зване пхикання, яким вона прагне висловити протест під час розставання з батьками.

Страх

Це звичайний супутник негативних емоцій, їх «колега» по службі, «компаньйон» і «друг». Навряд чи вам вдасться побачити дитину, яка не відчула його хоч би раз під час адаптації до дитсадка. Адже ваш малюк, уперше прийшовши в дитячий колектив, у всьому лише бачить прихова­ну загрозу для свого існування на світі. Він боїться невідомої обстановки і зустрічі з незнайомими дітьми, нових вихователів, а головне — того, що батьки забудуть про нього і не прийдуть за ним увечері, щоб забрати додо­му... Дуже часто ми ненавмисно самі провокуємо його глобальний страх.

І цей страх — джерело стресу, а напади його можна розцінювати як пускові механізми стресових реакцій.

Гнів

Деколи на тлі стресу у дитини спалахує гнів, який проривається назов­ні, написаний у неї буквально на обличчі.

У період адаптації дитина вразлива настільки, що приводом для гніву може служити майже все, навіть якщо, на перший погляд, немає для цього жодних підстав.

Позитивні емоції

Зазвичай у перші дні адаптації вони не виявляються зовсім або бувають виражені лише в ті моменти, коли малюк реагує на цікаву новину. Чим легше адаптується дитина, тим раніше виявляються позитивні емоції, що сповіщають усім про завершення адаптаційного процесу. Взагалі, посміш­ка і веселий сміх — головні «ліки», що дозволяють позбавитися негативних зрушень адаптаційного періоду.

Соціальні контакти

У трирічному віці малюк зазвичай любить контактувати з людьми, сам вибираючи привід для контакту. Комунікабельність дитини — це сприят­ливий ґрунт для успішного завершення адаптаційного процесу. Але в перші дні перебування в дошкільному закладі деякі малюки втрачають цю вла­стивість, увесь час проводячи лише в «гордій усамітненості». На зміну цій «гордій безконтактності» приходить «компромісна контактність» — свід­чення того, що дитина сама стала проявляти ініціативу для встановлення контакту з дорослими.

Але ця ініціатива уявна. Вона потрібна дитині тільки як вихід зі ста­новища і не спрямована на поліпшення спілкування з людьми, особливо з однолітками. У такий момент малюк зазвичай підбігає до виховательки, хапає її за руку, намагається тягнути до вхідних дверей і благає, щоб вона відвела його додому.

Як тільки ваш малюк зуміє нарешті налагодити потрібні контакти в групі, всі негативні зрушення адаптаційного періоду поступово зникати­муть, що і буде важливим кроком до завершення всього процесу адаптації у вашої дитини.

Пізнавальна діяльність

Це зазвичай вірний «друг» усіх позитивних емоцій, однак, пам'ятаймо, що пізнавальна діяльність, як правило, знижується і згасає на фоні стресо­вих реакцій. У три роки вона тісно пов'язана з грою. Тому малюк, вперше прийшовши в дитячий садок, нерідко не цікавиться іграшками і не бажає цікавитися ними. Йому не хочеться знайомитися з однолітками, розуміти, що відбувається поряд з ним. Його пізнавальна діяльність ніби загальмо­вана. Однак як тільки він «прокинеться», дія стресу стане мінімальною і незабаром зникне зовсім.

Соціальні навички

Під тиском стресу малюк зазвичай змінюється настільки, що може «розгубити» майже всі навички самообслуговування, які вже давно засвоїв і якими успішно користувався вдома. Малюка доводиться годувати з ложечки і умивати, як немовля. Він «не уміє» одягатися, роздягатися і користува­тися носовичком. Не знає, коли треба говорити «спасибі». Згодом, адапту­вавшись до умов організованого колективу, дитина раптом «згадує» забуті навички, на додачу до них легко засвоюючи нові.

Особливості мовлення

У деяких малюків на тлі стресу змінюється і мовлення. Словниковий запас малюка бідніє, і він у розмові з вами використовує дитячі або полег­шені слова. Майже зовсім не вживає іменників та прикметників, зустріча­ються одні дієслова. І речення з багатоскладових стають односкладовими. У відповідях на запитання малюк застосовує «телеграфний стиль». Таке мовлення — наслідок важкої адаптації. У разі легкої адаптації мовлення дитини майже не змінюється, однак у будь-якому випадку необхідно про­довжувати поповнювати її активний словниковий запас.

Рухова активність

Під час адаптаційного процесу вона досить рідко зберігається в межах норми. Дитина сильно загальмована або некеровано гіперактивна. Поста­райтеся не плутати активність, викликану процесом адаптації, з активні­стю, властивою темпераменту дитини.

Сон

Під час адаптації спочатку сон відсутній зовсім. Малюка не встигаєш укласти, як він уже сидить, ридаючи, на ліжку. У міру звикання до дитсадка дитина починає засинати. Але цей сон навряд чи можна назвати сном. Він неспокійний, уривається весь час схлипуванням або раптовим пробуджен­ням. Часом здається, що малюка переслідують кошмари. Однак це знову ж таки наслідки стресової адаптації, після якої дитина дійсно зможе спокійно провести всю тиху годину і міцно спати.

Апетит

У разі складної адаптації у дитини апетит або зникає зовсім, або пере­творюється на «вовчий». Нормалізація зниженого чи підвищеного апети­ту, як правило, сигналізує про те, що негативні зрушення адаптаційного процесу пішли на спад, і незабаром нормалізуються і всі інші показники емоційного портрета дитини.

На фоні стресу дитина може схуднути, але, адаптувавшись, вона легко і швидко не лише відновить свою первинну вагу, але і почне стабільно розвиватися